Днями виповнилося 25 років, як Україна приєдналася до Антарктичного клубу. Так називають держави (їх всього 30), які мають власні науково-дослідні станції на суворому шостому континенті.
6 лютого 1996 року в Антарктиду на станцію “Академік Вернадський” прибула перша українська експедиція. І над обсерваторією замайорів синьо-жовтий прапор.
За словами Євгена Дикого, кожна експедиція в Антарктиду складається з двох загонів: зимовий залишається там на цілий рік, хоча фактично – на 14 місяців, і літній, або сезонний – це ті, хто приїжджає на короткий період антарктичного літа (до двох місяців).
Виявляється, наші уявлення про пінгвінів помилкові: вони нам здаються ледачими і незграбними, але Євген Дикий пояснює це тим, що вони просто накопичують енергію, яку потім активно зганяють у воді, де просто “літають”.
Навколо станції, каже полярник, близько 5 тисяч пінгвінів. Перелічили їх саме українські біологи. Але рахувати пінгвінів – не така серйозна робота, як робота з крилем – ресурсом Південного океану, що в найбільшій потребі. Це така невелика креветка, і її дуже багато – мільйони тонн, її активно виловлюють. Це прямо пов’язано з індустрією здорового способу життя. Масло криля дуже дороге і користується попитом на світових ринках.
Але не варто забувати, що криль – це ще й дуже прокорм для мешканців Антарктиди. За словами Євгена Дикого, на континенті всі діляться на тих, хто їсть криль, і на тих, хто їсть тих, хто їсть криль. Тому дуже важливо не переловити криль для виробництва, а для цього його важливо зробити його облік. Але завдання це не з легких, тому полярники з усього світу роблять це за допомогою камер і… пінгвінів.
