Софія Київська – національний історико-архітектурний заповідник, який входить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Окрім цього, саме Софіївський собор є візитною карткою столиці.

Коротко про Софіївський собор

Софія Київська є однією з небагатьох уцілілих будівель часів Київської Русі, що розташована у самому центрі столиці України. Цей собор має декілька назв: “Свята Софія Київська”, “Софійський собор”, “Софіївський собор”, “Собор святої Софії – Премудрості Божої”, “Софійський музей”, “Національний заповідник Софія Київська”.

Назва храму походить від імені “Софія”, що перекладається з грецької як “мудрість”. Собор був найголовнішою християнською святинею Східної Європи та історичним центром Київської митрополії. У ньому проводились посадження на київський престол князів, збиралося віче, приймалися іноземні посли.

Сьогодні Софіївський собор знаменитий своїми унікальними фресками (понад 3000 метрів квадратних) та мозаїками (на площі у 260 метрів квадратних) XI століття. Храм має такі розміри:

• довжину – 41,7 метра,
• ширину – 54,6 метра,
• висоту до зеніту головного куполу – 28,6 метра.

Грандіозні розміри, інтер’єр та ускладнена структура – середньовічна модель Всесвіту, а вигляд ззовні відтворює образ Небесного Єрусалиму. Стіни викладені з природного каменю – рожевого кварциту та граніту. Храм має пірамідальний ступеневий силует: 12 куполів оточують центральний великий купол, а з 3 сторін прилягають 2 відкриті галереї (одноярусна зовнішня та двоярусна внутрішня), 5 нав на сході завершені апсидами.

Оформлення Софіївського собору гармоніювало з архітектурою. Головний вівтар та центральний купол храму прикрашені неповторними мозаїками, ніші на фасадах та стовпи галерей – фресками. На дзвіниці собору зображені сцени ігор, що проводились на честь вельмишановної княгині Ольги у Константинополі, організовані імператором Порфірогенетом. Також на фресках зображені: музики, міми, танцюристи, перегони колісниць, жонглери. Фрески, створені у XVІІ – XІX століттях, присвячені релігійній темі. На деяких із них можна побачити не лише портрети князя Ярослава, а і його родини.

Історія Софіївського собору

Будівництво Софійського собору почалося в часи розквіту Київської Русі. Не існує єдиної думки щодо питання, хто почав будівництво храму. За однією версією, це зробив Володимир I Святославич, за другою – собор побудував у 1020 – 1037 роках його син Ярослав Мудрий.

У “Новгородському першому літописі” говориться, що у 1017 році Київська Софія була закладена Ярославом Мудрим, але у “Повісті минулих літ” розповідається про початок будівництва храму Ярославом Мудрим у 1037 році. Собор почали будувати на місці перемоги киян над печенігами у 1036 році. Припускають, що споруду Софії Київської будували греки з Константинополя (у споруді видно традиції візантійського зодчества).

Протягом двох століть (XIV – XV) кияни вели боротьбу з польськими та литовськими феодалами. Спустошували місто своїми грабіжницькими набігами кримські татари. У XVI столітті захоплений уніатами Софіївський собор занепав.

У XVII столітті (30 – 40-і роки) було засновано чоловічий монастир митрополитом Петром Могилою. Дерев’яні будівлі монастиря були знищені під час великої пожежі у 1697 році. Лише у XVII – XVIII століттях почалося кам’яне будівництво. Великий внесок зробив у відновлення храму гетьман Іван Мазепа.

Будівництво закінчилось у 1767 році. За цей час були споруджені: дзвіниця, трапезна, пекарня, брама Заборовського (західні ворота), будиночок митрополита, в’їзна башта (південна), мур монастиря, братський корпус та бурса. Після поновлення собору у зовнішньому вигляді можна побачити стиль української барочної архітектури. Окрім того, часткові перебудови були проведені у XIX столітті.

Софіївський заповідник

Створений у 1934 році Софіївський заповідник, вже був відкритий у травні 1935 року для відвідувачів. З 1994 року має статус Національного.

Київський Софійський заповідник охоплює:

• Софіївський собор – найголовніша християнська святиня всієї Східної Європи, головний храм України. У 2016 році (21 лютого) відновилися богослужіння, які не проводились понад вісім десятиліть.
• Дзвіницю – український національний символ та символ столиці. Збудована в 1699 – 1706 роках у стилі козацького (українського) бароко. Її висота – 76 метрів, у ній зберігається дзвін, відлитий у 1705 році на замовлення та кошти Івана Мазепи. Його вага – 13 тонн, а висота – 1,25 метра.
• Браму Заборовського – найяскравіший зразок українського бароко, побудована у 1746 році. Це західний парадний в’їзд від Золотих воріт до резиденції митрополитів.
• Будинок митрополита – колишня резиденція митрополитів київських, зараз входить до музейного закладу. Є пам’яткою палацової архітектури XVIII століття.
• Бібліотеку Ярослава Мудрого. Вперше про неї згадується в 1037 році, як про першу бібліотеку Київської Русі. Книгами займалися ченці. Під час ворожих набігів вони переховували найцінніші речі у підземних ходах. Місце схованки було найсуворішою таємницею, яка померла разом із ченцями. Тому, де зараз знаходиться перша бібліотека, існує багато версій.
• Малу або Теплу Софію – трапезна церква монастиря. Будувалася з 1722 року по 1730 рік. Спочатку тут була розташована церква Воскресіння Лазаря. Потім її перебудували (1822 рік) на церкву Різдва Христового (зимову). Для богослужіння храм був зачинений з 1929 року по 2016 рік.
• Хлібню – збудована у 1722 – 1730 роках як пекарня Софіївського монастиря. Пізніше була перебудована під управління єпархією – консисторію. Зараз це виставкові зали.
• В’їзну вежу на півдні – в’їзд на територію Софіївського монастиря зі сторони Володимирської вулиці. Була побудована гетьманом Мазепою. Шпиль прикрашала постать Архангела Михаїла у виді флюгера.
• Братський корпус, де розташовувалися чернечі келії Софіївського монастиря. Пізніше був перебудований на господарські приміщення та стайні.
• Семінарію (бурса) – будинок будувався як монастирські келії, де жили ченці. За часи митрополита київського Болховітінова використовувався як митрополичі покої. Пізніше, після закриття монастиря, в келіях розмістили бурсу – духовну школу, яка проіснувала до 1917 року.