Про це повідомила керівник медіацентру «Моє місто» Вікторія Сидорова.
«На місці, де колись розташовувалася Вознесенська церква, організатори проєкту встановили стенд з інформацією про храм, його зображенням, а також QR-кодом, за яким жителі та гості селища можуть побачити 3D-модель цієї перлини сакрального мистецтва Чернігівщини», – розповіла Сидорова.
За її словами, 3D-модель старовинного храму презентував харківський видавець та ініціатор проєкту «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури. Книга з доповненою реальністю» Олександр Савчук. Він же представив і видання з такою ж назвою – воно побачило світ за підтримки Українського культурного фонду. У книзі йдеться про п’ять зниклих храмів, три з яких стояли на Чернігівщині.
«Українські дерев’яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села, вони могли бути (а могли й не бути) шедеврами, але завжди втілювали народне уявлення про красу, велич, присутність Бога на землі. Дерев’яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати», – сказав Савчук.
Він додав, що зараз об’єкти сакральної архітектури – дерев’яні українські церкви – перебувають на межі остаточного знищення. Лише частина з них врятована й побачити ці давні храми «в натурі» можна у заповідниках-скансенах.
Харківський гість розповів, що Вознесенську церкву в смт Березна звів 1761 року ніжинський майстер Панас Шолудко. Вона вирізнялася високим чотириярусним іконостасом із чудовими малюнками й золоченим різьбленням, легкістю архітектурних форм. Фахівці називали її шедевром дерев’яної сакральної архітектури. Світлини, креслення та описи храму залишив нащадкам харківський дослідник українського дерев’яного храмового будівництва, мистецтвознавець, культуролог та музейник Стефан Таранушенко (1889-1976 рр.). Вони зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського і саме ними керувалися учасники зазначеного проєкту – архітектори, програмісти.
Найцінніші ікони з іконостасу березнянського храму в 1936 році врятував відомий у минулому столітті мистецтвознавець Павло Жолтовський. Нині їх можна побачити в Національному художньому музеї в Києві.